Ну ось і минув той день, коли всі ми перевели свої годинники на зимовий час і прийшли на Вибори. Взагалі, це мої перші вибори, у яких я не просто голосувала. І я зараз дуже хочу поділитися з Вами своїми враженнями, емоціями та всім, що зі мною відбувалося впродовж цього часу. Але про все по черзі.
Цьогорічні парламентські вибори відбувалися у дуже прискореному темпі. Все скорочено, завчасно, а головне занадто швидко. Запросто загубитися у всій цій метушні. Тому недоопрацювань і різних неточностей було вдосталь.
У мене все почалося з дуже незручного дзвінка у маршрутці. Як з'ясувалося, мій замголови комісії обдзвонювала членів і повідомляла про збори на вечір. Окрилена передчуттями нових вражень, я не могла дочекатися вечора. Та радість була недовгою.
Вже ввечері з'ясувалося, що у мене на дільниці нема ні голови, ні секретаря. Але попри це у нас був кворум і ми прийняли присягу за всіма правилами.
Якесь у мене щастя, мабуть, але дільниця, на яку я потрапила була далекою до ідеалу. Часто траплялися ситуації, коли правила ігнорували.
Наприклад, у школі було аж три дільниці. Але кабінет до виборів виділили один. Цікава ситуація сталася з телефоном, який має бути на дільниці. Бути він був, але це не означає, що він ще й працював.
Взагалі я багато помітила, що нашим людям досі більше подобається зробити так, як легше, а не так, як каже закон чи правила. Ба більше, ті, хто намагалися все робити правильно, - виглядали в очах більшості нудними і ненормальними. Ми досі не вміємо робити все чітко і добре. Краще зробити абияк і якось воно потім буде. Через таке абияк кілька членів нашої дільниці не змогли проголосувати там, де працювали. Добре, що я не довірила своїх документів нікому і зробила все сама. В підсумку я проголосувала без проблем.
Але факт залишається фактом - у нас всюди панує безлад.
Проте до дня виборів було десь три тижні, тому головам дільниць довелось все робити дуже швидко. Ми десь один раз почергували, декілька разів зібралися на засідання - та й все. Такий собі скорочений варіант. Але я більше чекала самого дня волевиявлення.
Отже 6 ранку 26 жовтня. Надворі темно і холодно, а вставати було важко. Але о 7 я вже була на місці. Всі розставляли столи, крісла, та й взагалі займалися дрібними справами. Де-не-де були сонні члени комісії та міліціонери. О 7:15 ми мали б розпочати засідання. Але з невідомих причин ми почали лише о 7:30.
Найбільш свідомі громадяни прийшли на нашу дільницю вже о 7:58. Атмосфера взагалі була трохи напруженою. І от нарешті перші виборці віддали свій голос. Перші бюлетені, перші підписи і перші звуки відривання паперу. До мене чомусь йшло чи не найбільше людей. Годину за годиною число тих, хто вже проголосував, доходило до сотні. Помітила, що приходило в більшості старше населення. Особливо, вранці. Перед церквою, швидше за все.
Один виборець дуже влучно сказав: "Що ще має статися в нас, щоб люди пішли голосувати". Явка, попри все, була невелика. Хоча, вже вдома я прочитала, що на Львівщині явка найбільша. Не розумію тих, хто залишився байдужим.
Було декілька прикрих випадків: не всі змогли знайти себе у списках, неправильно написані прізвища, а хтось просто взяв закордонний паспорт замість українського. Великих черг у нас не було. Та і взагалі ближче до вечора людей ставало все менше.
Найбільше переживала, щоб все потім зійшлося, і не довелось заново рахувати. На щастя, все зійшлося з першого разу. І ми почали рахувати скільки набрала кожна партія. Я була дуже рада, коли партія, яку я підтримую набрала значно більше. Щоправда, рахувати понад триста голосів самотужки було нелегко. Але воно було того варте.
Взагалі нічка була довга, але цікава. Але коли членів комісії "попросили" прибрати дільницю, я була мінімально здивованою. І виникало питання, а де ж обіцяний техпрацівник?
Взагалі, нам треба перезавантаження нашого розуму. В нас все було б значно краще, якби всі чітко дотримувалися законів і правил.
Ось такими були мої міркування і враження після мого першого досвіду праці у виборчій комісії. Дякую, що читаєте і до наступної зустрічі!
