10 хвилин безглуздя

«Закохатися, одружитися, виховувати дітей, придбати житло, створити затишок, бути сміливою, побачити світ, іти за мрією, бути звабливою, втрачати вагу, не втрачати себе, прагнути ідеалу, бути рішучою, залишатися жіночною, працювати, встигнути все… Зупинитись!.. знайти час для себе», - саме такими словами зустрів мене ввечері усім відомий нам друг, чи може й ворог: «ящик безглуздя» - наш телевізор.

Звичайна реклама кави «Nescafe gold» все ж змусила мене «зупинитись» на 10 хвилин аби збагнути свого «друга – ворога» сьогодні, запитати чим він живе, на що хворіє, що їсть на сніданок, і що порадить мені, адже знає певно набагато більше…

І тут понеслось. Дисбактеріоз, печія, Гарніер Колор Нейчералз, вай-фай за 1 гривню, сир «Президент», сік «Садочок», в інтернеті дешевше, кетчуп для дітей, «События»… Стоп. «События»? на каналі «Україна», в часи, коли наша держава потерпає від російської ідеології, усіма силами бореться за незалежність, за території, які все ж стали тепер духовно «українськими»?

І знову – «збережіть молодість суглобів, день починається з тебе від «Nivea for man», Colpadein – перемагає біль вдвічі швидше, Т2 пропонує «підкинути у сучасність», а шоумени радять: «просто нужно прыгать выше головы» (хочу до Меладзе все ж таки), ну звичайно, як же без шоу? А «Говорить Україна» зазначає: «Собаки в нашей жизни добрее нас!».

А як вам серіал під назвою «Красуня ляля»? Як думаєте, чого може навчити ця картина вашу дитину?

А ось і він, головний герой нашої розповіді – серіал «Слід». Чіткість, швидкість, глибокий аналіз, холодний розум - характеристики, що вражають. Та най би всі так працювали!..

«Работал проффесионал большого класса», - чуємо із вуст юного розслідувача, - «кажется, я знаю что за килер его убил», - розмиваються вже межі чіткості…

Знову ж таки вистачає тих же десяти хвилин, аби зрозуміти,  що не все так, як здається на перший погляд, що серіал є чи не найбільш загадковою казкою. Ну де в житті ви зустрічали інциденти, коли за 3 дні з неперевершеною точністю знаходили вбивцю (висококваліфікованого кілера, професіонала у своїй справі, якщо так можна сказати)? Де ви бачили такі високотехнологічні методи відслідковування місця знаходження людини за відбитком пальця? «Та звичайно, в кожному українському міліцейському відділі така схема. Ви хіба не знали?».

Гарно стелиться пелена ідеалізму й водночас омани, і у глядача з’являється ілюзія справедливості, простих правил, які допоможуть стати щасливими та успішними.

Як не крути, ми стаємо заручниками «чорного ящика», які не мають своєї думки, автоматично втрачається здатність до аналітичного мислення, зникає здоровий глузд…

І після цього, ми дивуємось, чому на вулиці з кожним днем все більше зомбі з гаджетами? Ось такі вони, 10 хвилин безглуздя для нашої свідомості… 

Ох, не однаково мені…

Жити в очікуванні можливої смерті, а точніше – безжального фізичного знищення, перебувати між двох вогнів – стрімких бойових сил зі сходу та «ще не зовсім російського» Криму з недалекого півдня, - ось в якому стані закостеніла свідомість та психіка жителів південного регіону України, більш точнішої характеристики годі сьогодні й шукати.

Ні, це не той банальний страх померти за нерозумність української влади, - це більш глибокий, моральний страх прокинутись вже не на території колишньої рідної Батьківщини. Це як у Кобзаря: «Та не однаково мені, як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… ох не однаково мені…».

Раніше молодь півдня хвилювало як реалізувати себе, хоч мінімально влаштувати побут, як почати будувати сім’ю на розваленій, застарілій пострадянській системі, вкритою оболонкою донецької брехні, пеленою обману путінських засланих «ФСБешників» з величезною місією – не просто розкрасти територію та встановити тут свої порядки, а зруйнувати моральну стійкість народу, зламати хребет здравомислення, здатності до елементарного аналізу, роздумів про самоідентифікацію та врешті решт, тверезого погляду на епічну реальність. Тепер же тут панує одне широкомасштабне бажання  - «МИРНОГО НЕБА НАД ГОЛОВОЮ!».

Хтось скаже, що це результат вдалої російської пропаганди російський засобів масової інформації?

А я вам скажу «Ні!», - це одне з найщиріших побажань жителів Херсонщини, яке тільки коли-небудь можна було почути, це найсправжнісінький рев душі, як у Панаса Мирного з Іваном Біликом («Хіба ревуть воли як ясла повні?»), це найбільш хвилююче гасло, яке без слів можна зрозуміти і прочитати в очах матерів і маленьких дітей, які вже чітко знають страшне слово «війна», і які, на превеликий жаль вже усвідомлюють що воно означає і до яких результатів призводить.

Десятки блокпостів, чоловіки у військових формах, той же військовий транспорт та відчуття паніки, що витає у повітрі – ось сьогоднішні реалії Херсонської області, ось що бачать ці діти кожного дня. Певно, цей період запам’ятається їм на все життя, закарбується у пам’яті на десятки років, адже це є факт, про який неможливо мовчати…

«Ні, я не боюсь», - стверджує шестирічний Сашко з Херсону, адже мій тато захищає нас там… я на нього дуже чекаю», - коментарі тут здаються зайвими.

«Не боїмось і ми, вже трохи старші діти XXI покоління, не боїмось і ми, вже дорослі юнаки та вже зрілі чоловіки, кожного дня прокидаючись як на бій – бій душевний, внутрішній, частіше моральний, часом цей бій із самим собою», - застигає на вустах воїнів про «цю сторону».

Захоплює дух і зникають враз усі слова, коли зазираєш в очі матері, син якої поліг за кращу долю країни. Цюрупинщина водночас втратила і здобула двох героїв – ще зовсім молодого юнака Дениса Бегіу та мужнього воїна Генадія Кіпішинова.

Проте, певно, ніхто б ніколи й не міг собі уявити, наскільки зросте патріотичний дух жителів Херсонщини, а зокрема цюрупинців. Стався нарешті той переломний момент, що пробудив свідомість багатьох як молодих людей, так і вже старших громадян, але, на жаль, ціною трагічних втрат.

Для більш глобального усвідомлення процесів становлення громадянського суспільства, тут, на території колишніх Олешок, варто згадати події піврічної давності – усім відомий «ленінопад», що не оминув і цей край. Подія стала символічним зламом і підривом поглядів сучасної місцевої олігархічної влади. Навіть під час зносу самого пам’ятника можна було зрозуміти «хто є хто», - надто вже міська влада хвилювалась, щоб шановному Володимиру Іллічу не відтяли голови « в процесі польоту» (можливо, планували аби «вождь полежав до кращих часів і потім повернувся на місце?»).

Відкритих питань залишається дуже багато, проте кому, як не нам, нинішній молоді, треба «невтомною працею своєю» зрушити з мертвої точки?..

Від журналіста до ... програміста?

Факультет журналістики дає своїм студентам безцінний дар - час. І поки більшість скаржаться на його надлишок, я намагаюся якомога краще використати його в свою користь. 

Тому я, найсправжнісінький гуманітарій, записалася на курси програмування. Насправді, такий метод "журналіст змінює професію" є доволі популярним, тому я вирішила спробувати себе у чомусь новому і перевірити чи зможу я без жодної технічної бази, але з величезним бажанням (куди ж без нього), навчитися програмувати. 

Оскільки я справжній журналіст, то перше заняття я пропустила. Тому розповідь свою я почну вже з 2 заняття. А їх взагалі буде 14. 

За день чи два до початку моїх занять у Львові стало морозяно. І в п'ятницю, коли настав той День Х, уявіть собі, - випав сніг.

 Але в мене був такий хороший настрій, що вставати о 7:15 ранку і виходити на холод було не так страшно. Та що там, вранці я прокинулася в захваті. Я справді цього хотіла. Отже не буду довго мучити. 

Вийшла я завчасно, бо запізнюватися просто ненавиджу, а ще вперше і взагалі. Тому прийшла на 10 хвилин швидше. Скажу чесно, я страшенно нервувала весь ранок. Я розуміла, що не знаю НІЧОГО. А я так не звикла. Але вже десь на початку заняття все нормалізувалося і я відчула себе добре. Хочу віддати належне викладачу. Антоне, дякую!

На занятті панує дуже тепла і дружня атмосфера. На щастя, цього разу у нас компактна група сформувалася. Викладач має можливість приділити достатньо часу кожному. А ще я тут не одна дівчина. Що мене теж порадувало. 

Спробуйте уявити, декілька хлопців і двоє дівчат, різного віку, різних уподобань і всі зібралися разом, щоб навчитись чомусь абсолютно новому. Про кількох спробую вам розповісти. Довговолоса, кучерява русява дівчина, завжди допитлива, гарно нафарбована. Швидше за все програмуванням досі не цікавилася. Враження склалося більше зі спостереження, бо не завжди приходить вчасно. Цікавий чоловік ще у нас є, за освітою медик, працював з фасадами, а зараз пробує програмувати. У нього завжди дуже прагматичні питання.  Ще у нас приходили, то двоє, то більше хлопців. Насправді, більшість моїх намагань налагодити контакт з ними виявилися марними. Хлопці намагалися уникати будь-яких питань про себе. 

Звичайно, до програмування нам ще далеко. Але ми вже ознайомилися з середовищем, де ми програмуватимемо, навіть пробували знайомитися з азами мови С#, а згодом і С++.  Ну а я спочатку встигла щось не те наклікати, за що теж було трохи соромно. Бо кілька хвилин напружених намагань повернутися туди, куди мені треба, позитивного результату не дали. 

Ну але чого варто очікувати, коли ось так різко міняєш напрямок своїх зацікавлень? Але можу впевнено сказати, що мені цікаво! Я справді не знаю, що буде далі і як воно все піде, але на цьому етапі я задоволена. 

Півтори години пролетіли швидко. Я вийшла задоволена, сповнена сил, енергії і бажання щось робити.

Далі хочу розповісти про наступний етап моїх занять. Одне з них було доволі математичне. Двійкова, вісімкова та шістнадцяткова системи чисел... Я ніколи не любила математику. 

Також ми потроху почали вчити лексику і змінні. Ну це вже ближче до мене і точно зрозуміліше. 

Ну а далі ми почали писати першу програму. І нехай вона страшенно проста і ніколи не вразить, але я її написала. Скільки щастя було тоді! 

Насправді, в мене було таке, що от зробила все майже правильно. Одну деталь не зробила і помилка. Охх... Я сиділа декілька хвилин і не могла зрозуміти, ну що ж не так. До речі, набагато важче знайти в Інтернеті потрібну інформацію з програмування, аніж з будь-чого іншого. А мій викладач вирішив, що треба нас навчити шукати вирішення помилок самим (за що я дуже вдячна) і сказав "погуглити". А я наївно думала, що так само просто знайду потрібну інформацію і тоді. 

Також ми ускладнювали наш простенький калькулятор. І навіть вчилися виявляти всякі баги, які можуть бути при використанні наших програм. 

І трошки фактів про програмістів у інфографіці від HeadHunter

Я ніколи не могла б подумати, що мені раптом стане цікаво сидіти і писати коди. А скільки радості, коли та програма працює! І якщо ще й працює так, як ти задумала. Ви собі просто не уявляєте. 

Я така рада, що все-таки наважилася піти на ці курси і пробувати себе у чомусь новому. І нехай це все зараз мені подобається лише тому, що це нове і незвідане. Але побачимо. 

З кожним новим заняттям ми все більше ускладнюємо матеріал і, відповідно, наші навички ростуть, а програми з найпростіших переростають у прості. Що також є прогресом. Зрештою те, що ми пишемо починає бути схожим на реальну програму, яка може хоч комусь згодитися. Ми вивчаємо багато цікавого: масиви, цикли, функції. Але уникнути великих квадратних очей таки не вийшло. 

Зрештою два тижні закінчилися і моя невелика подорож у світ кодів і програмування на цьому етапі теж завершилася. Тому час підбивати підсумки. 

Моя мета була дізнатися чи можливо мені без жодної технічної бази навчитися програмувати. Дива я звичайно не очікувала, але варто сказати, що ці курси дали мені багато знань і нових для мене навичок. Взагалі, все це відбувалося у дуже невимушеній і простій атмосфері, що дуже сприяло засвоєнню інформації та навчанню. Чи буду я продовжувати навчатися програмуванню? Думаю, що так! А також я знаю, що половина моєї групи вже обирають наступний курс, який буде їм до вподоби. Я зрозуміла, що не варто боятися пробувати себе у чомусь новому, навіть якщо це здається неймовірним і надскладним. Шукати себе можна завжди. Як і навчатися. 

Тому вдалого всім пошуку і до зустрічі на навчанні!

З вірою про Різдвяне диво

Привіт, друзі! 

Сьогодні я хочу поділитися з Вами кількома порадами, які допоможуть Вам відчути весь той неповторний дух Різдва, незважаючи на ваше місцеперебування чи місяць. Ось зараз у мене майже грудень і я залюбки готуюся до різдвяного святкування (часто божевілля). Сьогодні нарешті так легко і невимушено падав сніг. Саме сніг, не дощ, не щось схоже на сніг і навіть не сніг з дощем. Було трохи морозяно і вітряно і я подумала, що варто написати якийсь такий пост. Тому почнімо!

• чудова різдвяна музика - ну що може бути краще за Let it snow? Ви пам'ятаєте ту гарну мелодію? Що може краще налаштувати на потрібний лад?

• не менше, ніж гарна музика, може порадувати зимового холодного вечора чудове оформлення квартири чи будинку чи кімнати. Все тут залежить лише від вашого настрою, бажання і фантазії. Можна додати в своє помешкання трохи казки зовсім просто.

• в зимовий період часто з'являється трошки більше часу на себе. Це, певне, найкращий час, щоб витягти звідкись улюблену книжку і почитати холодними вечорами. А якщо поруч ще різдвяна свічечка і чашечка запашного какао чи шоколаду, то такий вечір точно стане найкращим. 

• зима і Різдво - це такий прекрасний час, щоб повірити у диво. Не варто забувати про це і губити весь той Christmas spirit десь дуже далеко. Помилково думати, що це все для дітей і дорослі мають бути серйозними і весь час працювати. Різдяна казка може прийти до вас, якщо лише зовсім трошки постаратися і допомогти. 

З вірою у диво і сніжинками у волоссі, Ваша Соня *

Вибори 2014: мої враження

Ну ось і минув той день, коли всі ми перевели свої годинники на зимовий час і прийшли на Вибори. Взагалі, це мої перші вибори, у яких я не просто голосувала. І я зараз дуже хочу поділитися з Вами своїми враженнями, емоціями та всім, що зі мною відбувалося впродовж цього часу. Але про все по черзі. 

Цьогорічні парламентські вибори відбувалися у дуже прискореному темпі. Все скорочено, завчасно, а головне занадто швидко. Запросто загубитися у всій цій метушні. Тому недоопрацювань і різних неточностей було вдосталь. 

У мене все почалося з дуже незручного дзвінка у маршрутці. Як з'ясувалося, мій замголови комісії обдзвонювала членів і повідомляла про збори на вечір. Окрилена передчуттями нових вражень, я не могла дочекатися вечора. Та радість була недовгою. 

Вже ввечері з'ясувалося, що у мене на дільниці нема ні голови, ні секретаря. Але попри це у нас був кворум і ми прийняли присягу за всіма правилами. 

Якесь у мене щастя, мабуть, але дільниця, на яку я потрапила була далекою до ідеалу. Часто траплялися ситуації, коли правила ігнорували. 

Наприклад, у школі було аж три дільниці. Але кабінет до виборів виділили один. Цікава ситуація сталася з телефоном, який має бути на дільниці. Бути він був, але це не означає, що він ще й працював. 

Взагалі я багато помітила, що нашим людям досі більше подобається зробити так, як легше, а не так, як каже закон чи правила. Ба більше, ті, хто намагалися все робити правильно, - виглядали в очах більшості нудними і ненормальними. Ми досі не вміємо робити все чітко і добре. Краще зробити абияк і якось воно потім буде. Через таке абияк кілька членів нашої дільниці не змогли проголосувати там, де працювали. Добре, що я не довірила своїх документів нікому і зробила все сама. В підсумку я проголосувала без проблем. 

Але факт залишається фактом - у нас всюди панує безлад. 

Проте до дня виборів було десь три тижні, тому головам дільниць довелось все робити дуже швидко. Ми десь один раз почергували, декілька разів зібралися на засідання - та й все. Такий собі скорочений варіант. Але я більше чекала самого дня волевиявлення.

Отже 6 ранку 26 жовтня. Надворі темно і холодно, а вставати було важко. Але о 7 я вже була на місці. Всі розставляли столи, крісла, та й взагалі займалися дрібними справами. Де-не-де були сонні члени комісії та міліціонери. О 7:15 ми мали б розпочати засідання. Але з невідомих причин ми почали лише о 7:30. 

Найбільш свідомі громадяни прийшли на нашу дільницю вже о 7:58. Атмосфера взагалі була трохи напруженою. І от нарешті перші виборці віддали свій голос. Перші бюлетені, перші підписи і перші звуки відривання паперу. До мене чомусь йшло чи не найбільше людей. Годину за годиною число тих, хто вже проголосував, доходило до сотні. Помітила, що приходило в більшості старше населення. Особливо, вранці. Перед церквою, швидше за все. 

Один виборець дуже влучно сказав: "Що ще має статися в нас, щоб люди пішли голосувати". Явка, попри все, була невелика. Хоча, вже вдома я прочитала, що на Львівщині явка найбільша. Не розумію тих, хто залишився байдужим. 

Було декілька прикрих випадків: не всі змогли знайти себе у списках, неправильно написані прізвища, а хтось просто взяв закордонний паспорт замість українського. Великих черг у нас не було. Та і взагалі ближче до вечора людей ставало все менше. 

Найбільше переживала, щоб все потім зійшлося, і не довелось заново рахувати. На щастя, все зійшлося з першого разу. І ми почали рахувати скільки набрала кожна партія. Я була дуже рада, коли партія, яку я підтримую набрала значно більше. Щоправда, рахувати понад триста голосів самотужки було нелегко. Але воно було того варте. 

Взагалі нічка була довга, але цікава. Але коли членів комісії "попросили" прибрати дільницю, я була мінімально здивованою. І виникало питання, а де ж обіцяний техпрацівник? 

Взагалі, нам треба перезавантаження нашого розуму. В нас все було б значно краще, якби всі чітко дотримувалися законів і правил. 

Ось такими були мої міркування і враження після мого першого досвіду праці у виборчій комісії. Дякую, що читаєте і до наступної зустрічі! 

У Львові відбулася зустріч з шеф-редактором Захід.нет

13 жовтня у стінах Франкового вишу на факультеті журналістики відбулася зустріч з шеф-редактором відомого онлайн-видання  Захід.нет Олегом Онисько.  

Зустріч була обмежена в часі, тому гість вирішив розподілити свою розповідь на три умовні частини. Це і зміни медій у Львові за останні 10 років, і реклама, як один із доходів, і також запитання від самих студентів. 

Більшість часу пан Олег відповідав на питання. Студентів цікавила робота Захід.нету. Цікаво те, що 70-80% контенту сайту - це різноманітні репости. 

Хоч Захід.нет є інформаційним ресурсом, зачепили також тему аналітики і відділу IQ. Шеф-редактор розповів, що цей відділ не має на меті продукувати трафік. Це швидше для виховання аудиторії та напрацювання довіри. 

Оскільки Захід.нет є частиною холдингу ТРК "Люкс", то студенти не могли не поставити питання про вплив виборів та політики на редакційну політику видання. 

Загалом зустріч видалася цікавою та інформативною. Опісля всі охочі мали змогу підійти до гостя, поговорити особисто чи налагодити потрібні контакти. 

Нагадаємо, що Олег Онисько працює редактором онлайн-видання Захід.нет з 15 жовтня 2013 року. До цього працював головним редактором сайту ТВі, головредом "Поступу", "Львівської газети", газети "Інформатор", газети "ЗІК". Створив власне агенство інфографіки "Ukrainian Media Service". 

Зустріч відвідала Софія Сабала   

Роман Вінтонів і його журналістський феномен

11 жовтня до студентів факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка прийшов в гості відомий журналіст Роман Вінтонів. 
Зустріч відбувалася у режимі питання-відповідь. Найбільше студентів цікавив Майкл Щур: звідки пішов псевдонім, говірка та ідея взагалі. 
Щоправда, спочатку Роман не дуже хотів розповідати про Майкла. Але під кінець студенти домоглися декілька відповідей. 
Також журналіст розповів про свій відеоблог. Спочатку він все таки працював у стандартній журналістиці. Але згодом розчарувався цинізмом політиків і заручившись підтримкою дружини придумав образ Майкла Щура. 
Найбільше Роман цінує в журналістиці саме правду і факти. 
Загалом майстер-клас видався дуже динамічний. Студенти мали нагоду запитати відомого журналіста про те, що їх давно цікавить. 
Інколи питання були аж занадто далекі від Романа. Засмутило також часті запізнення студентів, які не зовсім добре їх характеризували. 
Більше про Майкла Щура читайте на його сайті http://michaelshchur.com. 
Про попередню зустріч Романа Вінтоніва зі студентами ЛНУ читайте за посиланням http://lembergist.blogspot.com/2014/02/blog-post_13.html 

                                                                                                   Фото з сайту AfishaNet

Підготувала Соня Сабала

ТОП: Проживаємо осінь щасливо!

Львів сьогодні щось зовсім не хоче ставати осіннім і золотим. Натомість маємо хмари, вітер і скажу вам доволі низьку температуру. 2 жовтня, але ні золотом, ані жовтим кольром погода нас не радує зовсім. Тому сьогодні я вирішила зробити для Вас невелику підбірку порад, які сподіваюся допоможуть нам гарно провести цю пору року.

Нічого надзвичайного я не придумаю і не скажу, але трошки узагальнити чи згадати таки зможу.

    Осінь - це пора навчання і ще зі школи в нас виникають саме такі асоціації. А тоді треба рано вставати і, погодьтеся, бажання мало. А якщо за вікном вітер дує так, що зараз ніби дахи позриває, то ковдра, ліжко і теплий чай, здаються найкращими друзями. Тому зробіть свій ранок чудовим. Ну справді, коли ж як не восени. Прокидайтеся завчасу. Це дасть Вам трохи часу на себе, замість ранкової пробіжки "я проспала!". Заваріть улюблений чай чи ароматну каву, перегляньте улюблений журнал чи блог. Усміхніться! Подумайте про щось хороше і гайда збиратися!

Ну ось коли день почався значно краще, ніж зазвичай, то це вже великий плюс! Далі в нас, як правило, робота чи навчання. Це займає велику частину нашого дня та й сил теж. Тому треба добре подумати як зробити і цю частину не гіршу, ніж ранок. Для початку запитаємо себе чи любимо ми свою роботу/навчання. Якщо так, то Ви щаслива людина! Якщо ж ні, то варто усвідомити чому так сталося і що з цим робити. Згадайте за що ви обрали саме той напрямок, спробуйте заново полюбити його. Не виходить? Продовжуйте шукати себе. Адже завжди можна хоч щось поміняти.
З роботою та навчанням розібрались. Восени ми потребуємо якось особливого догляду, уваги. А це така прекрасна нагода влаштовувати вечори для себе. У кожного свій рецепт. Я люблю запалити ароматичну свічечку, наповнити ванну з піною чи іншим ароматичним засобом і просто насолоджуватись вечором. Далі зробити декілька масок для обличчя чи волосся. Та і взагалі це все залежить від вашого бажання і вподобань.

Зрештою, можна взятись за ту книгу, яку давно хотіли прочитати, або фільм, який хотіли подивитися.
Варіантів багато - головне бажання і не проходити всю осінь сумними, невеселими в очікуванні літа! 






Такими були декілька моїх порад, дякую, що читаєте і до зустрічі у наступних постах!

З Вами була Соня Сабала

"Наші гроші": ми працюємо з документами

Сьогодні, до нас на факультет журналістики ЛНУ імені Івані Франка завітали творці "Наших грошей Львів" Наталя Онисько та Олександра Губицька. 

Відбувався майстер-клас у спокійній і невимушеній атмосфері і тривав десь 1,5-2 години. Варто зауважити, що все було дуже цікаво і час промайнув дуже швидко. 

Журналісти зауважили, що сайт у "Наших грошей" дуже простий і лаконічний. Адже їм важливо краса текстів, а не оформлення сайту. Основна мета проекту - це виявлення корупції у різних її проявах. Щоправда, обурює те, що такі розслідування не часто призводять до реальних змін. 

Студенти мали нагоду отримати справді багато практичних і потрібних навичок у сфері журналістських розслідувань. Наприклад, журналісти розповіли свої улюблені сайти, де вони шукають інформацію. 

"Треба вміти думати і шукати в Google", - повідомили Наталя та Олександра. 

Часто здається, що робота з документами не зовсім цікава. Але пані Наталя розповіла, що це для них найцікавіша робота. 

Отже майстер-клас пройшов на одному диханні і точно запам'ятається надовго. Дякуємо журналістам "Наших грошей" за хороші поради і вдалі матеріали, які не дозволяють корупціонерам відчувати себе вільно. 

Майстер-клас відвідала Соня Сабала   

Роман Голубовський: ми щодня пишемо правду. Чесно *

Сьогодні до Львівського національного університету імені Івана Франка завітав відомий редактор сайту фейкових новин Uareview Роман Голубовський. 

Оскільки, як зауважив Роман, він не лектор, то майстер-клас відбувався у формі невимушеної бесіди і порад. Студенти мати нагоду ставити питання, які найбільше їх цікавили. 

Спочатку пан Роман розповів як саме з'явилася ідея створення  такого сайту. Зауважує також, що не проводив жодних досліджень аудиторії, а покладався на інтуїцію, яка підказувала, що проект буде успішним. Власне, інтуїція в редактора дуже хороша, бо сайт таки став популярним. 

І це чудово ілюструється тим, що новини з фейкового сайту Романа частенько потрапляли на сторінки новинних ЗМІ. Спершу це, звичайно, було смішно. Але такі випадки якнайкраще показують рівень наших журналістів і те, наскільки ретельно вони перевіряють інформацію перед подачею її "в світ". 

Цікаво, що зараз Роман Голубовський чудово розбирається, де фейк, а де правда. Після кількох років практики їх створення це вже не так і важко. 

Студенти факультету журналістики мали сьогодні чудову нагоду отримати практичні навички з розпізнавання фейків і створення власних проектів. 

Нагадуємо, Роман Голубовський редактор сайту фейкових новин Uareview. 

     Майстер-клас відвідала Соня Сабала

Трохи осіннього настрою

Привіт усім! Сьогоднішній пост я хочу присвятити декільком порадам. Отже, якщо Вам цікаво почитати як краще підняти собі настрій восени, то продовжуйте читати. 

Осінь не завжди тішить нас темними днями і сонячною погодою. Набагато частіше небо затягнеться сірими і важкими хмарами, час від часу падає дощ, а пронизливий вітер відбиває будь-яке бажання виходити кудись. Але ж не можна просто сидіти завжди вдома і не вилазити з-під ковдри, правда ж? 

Для початку купіть собі гарну парасольку. Можна яскраву якусь. Тоді навіть дощ не буде здаватися таким сірим. 

Одягайте улюблені речі. Не забувайте про чудові атрибути осені як шарфики. Чудово, якщо вони теплі, м'які або кольорові. Хороший настрій гарантовано. 

Осінь - чудовий час для нових починань. Такий собі понеділок. Почніть робити щось нове і цікаве. Щось, про що давно мріяли, або ніяк не могли наважитись. Вперед!

Гарно організуйте своє робоче місце. Завжди намагайтесь додати чогось гарного і потрібного. 

Ну і зрештою - любите книги, читайте побільше цікавих книжечок. Якщо Ви любите фільми, накачайте собі фільмів і насолоджуйтеся осінніми вечорами. 

Знаєте, не варто дозволяти всяким депресіям псувати собі життя. І не зовсім важливо, осінь надворі чи літо, падає дощ чи світить сонце. Насолоджуйтеся життям у будь-яку погоду. 

Насолоджуйтеся осінню і побачимось дуже скоро. Бувайте!

В очікуванні осені, Соня Сабала

Моя кава з присмаком кардамону у Coffeeshop Company :)

Привіт, мої друзі! Сьогодні я хочу розповісти Вам про черговий львівський заклад, який я нещодавно відвідала. Мабуть, Ви змогли здогадатися, що це кав'ярня :)

Отже кому цікаво - продовжуйте читати!

Сьогодні мова піде про новеньку кав'ярню на околиці площі Ринок - "Coffeeshop company". Це відома австрійська кав'ярня, заснована у 1999 році у Відні Райнхольдом Шерфом. Власне, більше про історія компанії можете дізнатись у просторах Інтернету. А я продовжу.

Зразу впадає в очі чудовий логотип. 

Погодьтесь, виглядає стильно і доволі інтригуюче. Давненько я хотіла заглянути в цей новенький заклад і нарешті я знайшла час! Сказати, що мені сподобалося, - це нічого не сказати. Один лише екстер'єр привертає неабияку увагу. 

Інтер'єр теж нічим не гірший. Він дуже вишуканий. Десь так я собі уявляю Відень і стареньку Австрію. У Львові взагалі я себе відчуваю більш по-європейськи, ніж будь-де інде. Елементи інтер'єру дуже стильні, лаконічні і справді королівські. Де ще побачиш такі люстри? Вони привертають чи не найбільше уваги :) 

Кав'ярня складається з двох поверхів і місця там дуже багато. За що я люблю кав'ярні, то це за затишність. І ця не стала вийнятком. Чарівні, зовсім не нав'язливі офіціанти, хороша музика - все це робить атмосферу закладу надзвичайно приємною. Знаєте, тут будь-який ранок може бути ідеальним. Ось декілька фото інтер'єру. 

Ну а тепер варто згадати найголовніше - каву. Я нічого не можу сказати про міцні напої типу еспресо чи американо, але от мокачіно і лате на основі кардамону (уточніть у офіціанта точну назву) вартують того, щоб спробувати їх. Я думаю, кожен поціновувач кави знайде там щось до душі. Мені також сподобалося обслуговування, подача - все було на високому рівні. 

Єдине, що мені шкода, що я мала можливість побути там лише 15 хвилин. Цей заклад вартує довшого перебування. Мені тут сподобалося і я точно завітаю сюди ще :)

Ось воно - щасливе обличчя задоволеної клієнтки :) Ну що, до зустрічі у Coffeeshop Company і щасти! 

Смакувала чудову каву з кардамоном Ваша Соня Сабала :)

Без війни війна

Доборолась  Україна до самого краю,

гірше ляха свої діти її розпинають…

Т. Г. Шевченко

Єдине слово, яким варто охарактеризувати теперішню ситуацію в Україні – сором. Сором перед  нашими предками, дідами, які віддали своє життя задля того, щоб ми жили у мирі та спокої, полягли за те, щоб наступні покоління побачили свобідну Україну. Сльози на очах тепер у ветеранів війни, пустота в душі та біль у серці.

А що ж говорити молодим людям, які стоять на роздоріжжі, які і гадки не мають, якою буде їхня доля та доля їх дітей? Перше, що спадає на думку – їхати за кордон. Але тоді знову постає питання, - навіщо ж нам така країна, з якої ми біжимо, далі ніж бачимо?  Навіщо ж нам така країна, де кожен третій, лягаючи спати пізно вночі після важкого трудового дня, не знає чи наступить завтрашній день, а якщо і наступить, то як його прожити. Тут люди вже давно перестали дивуватись горю ближнього, підлості сусіда та навіть своєму терпінню. Пенсіонери не мріють про шикарний відпочинок на березі моря, або про подорожі, як європейці, тут вони «працюють лише на аптеку». Так, працюють, тому що пенсії, яку вони отримують від держави, далеко не вистачає. Це країна, де літр соку коштує дорожче за літр пива. Згодом, ми певно без хабаря і води в криниці не наберемо.

Перевернулось тут все догори ногами. На зміну розумним людям, спеціалістам та фахівцям прийшла «золота еліта», яка грамотно навіть не складе документ. На місцях вітчизняних заводів, фабрик та підприємств красуються величезні торгово-розважальні  центри закордонних власників. Та де ж цікаво у населення набереться скільки коштів на покупки та розваги? Тут дешевше померти, аніж іти в лікарню. І це все, уявіть собі, в мирний час. Без танків, пострілів гармат і мін. А якщо почнеться війна, складно було й уявити.

Майдан починався мирним мітингом, а обернувся десятками смертей. Полягли ті, хто просто хотів жити. Жити, а не існувати. Цей період відкрив багато карт, показав хто є хто. Багато виявилось зрадників, маргіналів. Які в такий складний час все ж підтвердили свою позицію: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Соромно, панове! А ті, кому не байдужа доля своєї Батьківщини, стояли за справедливість, за чесність та гідність. І чим це все закінчилось? Територію нашої держави розкроїли як шовкове полотно.

Росія називає себе старшим братом, постійно стверджує, що ми є братські народи, пов’язані одним корінням, а сама при першій ліпшій нагоді ладна забути про це, коли мова заходить про особисті інтереси. Ось це називається братерством? Постійний шантаж та політичні утиски вже стали звичною справою. Іншого й годі очікувати. Але, вибачте, відняти територію, ласий шматочок, це не в пісочниці бавитись. При чому, елементарним методом – введенням військ. Ось це розумне вирішення питань, де ж поділась братерська любов?

А що далі? Далі Путін вводить російські війська на територію вже інших південних та східних областей, зазіхаючи і на них.   

Тепер говорити про дружні стосунки «старшого і молодшого брата» дійсно немає сенсу. Згадується чомусь приказка: «Дружба дружбой, а хлеб ешь свой».  

Дай Бог, щоб ми ніколи не застосовували цю приказку всередині країни. Дай Бог, щоб ми ніколи не дізнались, що таке справжня війна, і щоб отой «сором» ми з гордістю найближчим часом замінили на «честь»…

Один і той же сон

Інколи мені сниться один і той самий сон. Листопад минулого року і все знову починається. Як тоді. Зміна курсу і абсолютна байдужість до людей. Замішані шалені гроші і політичні інтереси однієї людини. Постійний поспіх. Страх лягати спати, бо що буде завтра? Безліч відкритих вкладок на планшеті. Одні новини і Фейсбук. Ми навчились жити. Ох, як же нас навчили тоді жити! Я не могла більше слухати новин. Як же я мріяла, щоб все це завершилось так само швидко і раптово, як і почалось. Та боротьба тривала. Ніхто не збирався поступатися. Ми навчились перевіряти кожну новину, кожне слово. Ми нарешті зрозуміли, хто є хто, і остаточно заплутались, де друг, а де ворог. Ці протиріччя переплелись так тісно, що вже не розплутати. Ось так і прокидаюся. Довго увідомлюю, що вже все. Того, що було, вже нема. А все одно стає страшно. І починаю прокручувати все це знову і знову. 

Найстрашнішим був лютий. Гриміло всюди. На Майдані, у Львові, в Україні, в кожній українській душі. Здригались від кожного звуку, від кожного поштовху і дзвінка. Ану ж - програли... Лише від думки ставало моторошно і хотілося забитись кудись і не виходити. 

Та найгірше було потім. Ейфорії від повалення режиму не було. Була порожнеча і повний відчай. Було чути плач і жахливі мурашки бігали по тілу. Від цього не сховаєшся. Від цього не втечеш. Безліч загиблих. Їхні обличчя і історії миготять перед очима. Сльози на очах рідних. Яка там слава, коли Його нема. 

Безвихідь і апатія. Постреволюційний синдром. А тут ніж в спину. І коротке слово - війна. Попадає в саме серце. Люди, майте совість, ми ще загиблих не поховали... Совісті нема. 

Там готові вбити в сотні, а то й тисячі разів більше. Байдуже на все. Людське? Нічого людського. Нахабність, байдужість, егоцентризм. 

Заледве пережили одну навалу. Мало ми, мабуть, ще страждали і боролись. Росія, як шкідник, лізе в інші щілини. І знову байдужість і егоцентризм. Інколи задумуюсь, чому в нам нема Великої української стіни. Десь там на Сході. Замість кордону. Щастя було б. 

Так і живемо. Від одного псевдореферендума до іншого. Від одної навали до наступної. Як тут розвиватись? Як будувати країну, про яку ми стільки століть мріяли? Невже ми не маємо права на таке маленьке задоволення? Не щастить нам з географією. Все якось раптово йде шкереберть. А нам розгрібай. Якщо хтось хоче в Америку, то всіма правдами і неправдами намагається виробити зелену карту. Якщо - в Європу, то шенген візу. Чому, коли українці хочуть в Росію, то обов'язково Росія має йти до нас?! 

Як же хочеться кинути все. Слухати музику, пити каву і ніколи більше не плакати. 

        У згадках про минуле, Ваша Соня Сабала

To-Do List: Що робити весною?

Нарешті вранці хочеться вставати, кудись йти і щось робити. Ну і ось можна сказати, що вже пахне літом. Повітря все тепліше, ночі перестають бути такими холодними, а дівчата все частіше одягають спідниці. Навколо стільки зелені, квітів і яскравих барв. Очікування чогось завжди дуже важке і здається, що ніколи не закінчиться. Оцей період між весною і літом спочатку ніби нескінченний, а потім промайне як одна мить. 

Як використати цей час максимально приємно і з найбільшою користю? Власне, про це я й хочу написати цю публікацію. Взагалі, радити щось - це дуже невдячна і важка справа. Знайти підхід до кожного, придумати щось таке, щоб було дійсно вартісне. Отже не буду багато говорити. Почнімо :)

Для початку я знову починаю пити багато води. Насправді, ніколи, на жаль, не мала такої звички. Зовсім не важливо, яку саме марку ви полюбляєте, але все ж варто пити негазовану. До речі, будь-які газовані напої шкідливі для організму. 

Після зими ми потребуємо багато вітамінів. А що може бути краще, ніж свіженькі фрукти і овочі? Цей пункт виконувати зовсім не важко, а навіть приємно і смачно. До речі, з них можна робити смачнючі коктейлі чи смузі. 

Наступною порадою дуже багато людей нехтує. І це сніданок. Насправді, кажуть, краще я півгодини посплю вранці, аніж поснідаю. Це помилка. Нехай це буде зовсім легка їжа, але нехай вона буде. Я, наприклад, люблю поїсти пластівці чи шоколадні кульки з молоком і склянка фруктового чаю на додаток. Звичайно, через кілька годин я знову хочу їсти, але сніданок - це хороша складова мого ранку. Серед всієї цієї неймовірної метушні просто от так спокійно сісти за стіл і поїсти. Непоганий ранковий ритуал. Спробуйте :)

Досить сидіти вдома! Вигляньте надвір - там сонячно і дуже приємно. Зрештою, прогулянки на свіжому повітрі чудово піднімають настрій і додають тонусу. Ну і відроджена природа і багато зелені додають масу задоволення і натхнення. 

Скажіть привіт яскравим кольорам! Ні, я не кажу бігти в магазин і купувати все яскраве. Навіть маленька яскрава дрібничка додасть вам чудового настрою. Не важливо, чи це шарфик, чи це манікюр. Будь-що, що лише може вам сподобатися. Увімкніть фантазію. 

Ну і наприкінець спробуйте щось новеньке. Ви давно хотіли зайнятися спортом? Прийшов ваш час! Почніть з легкої пробіжки вранці чи ввечері. Потанцюйте, поспівайте, відвідайте якесь нове місце, познайомтесь з новими людьми. Спробуйте те, на що ніяк не могли наважитись. Це весело! 

Ну на цьому, мабуть, все. Весна, літо - найкращий час для всього :)  Я обожнюю цю пору:) А ви маєте якісь весняні чи літні поради? Цікаво почути, що ви робите? 

З Вами була Ваша Соня Сабала:)

Жінка - запрошення до щастя

Кожен з нас бачить і пізнає світ по-своєму. Хтось через музику, фільми, спорт, подорожі, а хтось через живопис, як наша героїня. 

Це молода  львівська художниця Петришин Оксана, яка навчається на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка.  Відкрити у собі талант, знайти себе та зрозуміти, що це справа усього життя – одне з найголовніших завдань у житті.

«Зараз я відчуваю, що стихія живопису поглинає мене. Захотілося більше дізнатися, більше навчитися, більше показати та відкритись світу. Я щаслива, адже знайшла справу, яка приносить мені задоволення, і мій пошук, мій внутрішній світ став гармонією», - розповідає художниця. Сьогодні вона дебютує з виставкою на тему: «Жінка – запрошення до щастя…» в Арт-галереї Вишиванської. Образи на полотнах надзвичайно колоритні, яскраві. В кожній картині свій глибокий зміст, прихований підтекст. Жінка зображена в різних амплуа. В очах цих героїнь можна прочитати як болі, так і радості. Роль жінки розкривається багатогранно та різносторонньо.

До 11 травня усі львів’яни мають змогу відвідати виставку на вулиці Братів Рогатинців, 24. Тож запрошуємо вас відчути свою гармонію, збагнути своє щастя…

                               На виставці побувала Катерина Сирота