Від журналіста до ... програміста?

Факультет журналістики дає своїм студентам безцінний дар - час. І поки більшість скаржаться на його надлишок, я намагаюся якомога краще використати його в свою користь. 

Тому я, найсправжнісінький гуманітарій, записалася на курси програмування. Насправді, такий метод "журналіст змінює професію" є доволі популярним, тому я вирішила спробувати себе у чомусь новому і перевірити чи зможу я без жодної технічної бази, але з величезним бажанням (куди ж без нього), навчитися програмувати. 

Оскільки я справжній журналіст, то перше заняття я пропустила. Тому розповідь свою я почну вже з 2 заняття. А їх взагалі буде 14. 

За день чи два до початку моїх занять у Львові стало морозяно. І в п'ятницю, коли настав той День Х, уявіть собі, - випав сніг.

 Але в мене був такий хороший настрій, що вставати о 7:15 ранку і виходити на холод було не так страшно. Та що там, вранці я прокинулася в захваті. Я справді цього хотіла. Отже не буду довго мучити. 

Вийшла я завчасно, бо запізнюватися просто ненавиджу, а ще вперше і взагалі. Тому прийшла на 10 хвилин швидше. Скажу чесно, я страшенно нервувала весь ранок. Я розуміла, що не знаю НІЧОГО. А я так не звикла. Але вже десь на початку заняття все нормалізувалося і я відчула себе добре. Хочу віддати належне викладачу. Антоне, дякую!

На занятті панує дуже тепла і дружня атмосфера. На щастя, цього разу у нас компактна група сформувалася. Викладач має можливість приділити достатньо часу кожному. А ще я тут не одна дівчина. Що мене теж порадувало. 

Спробуйте уявити, декілька хлопців і двоє дівчат, різного віку, різних уподобань і всі зібралися разом, щоб навчитись чомусь абсолютно новому. Про кількох спробую вам розповісти. Довговолоса, кучерява русява дівчина, завжди допитлива, гарно нафарбована. Швидше за все програмуванням досі не цікавилася. Враження склалося більше зі спостереження, бо не завжди приходить вчасно. Цікавий чоловік ще у нас є, за освітою медик, працював з фасадами, а зараз пробує програмувати. У нього завжди дуже прагматичні питання.  Ще у нас приходили, то двоє, то більше хлопців. Насправді, більшість моїх намагань налагодити контакт з ними виявилися марними. Хлопці намагалися уникати будь-яких питань про себе. 

Звичайно, до програмування нам ще далеко. Але ми вже ознайомилися з середовищем, де ми програмуватимемо, навіть пробували знайомитися з азами мови С#, а згодом і С++.  Ну а я спочатку встигла щось не те наклікати, за що теж було трохи соромно. Бо кілька хвилин напружених намагань повернутися туди, куди мені треба, позитивного результату не дали. 

Ну але чого варто очікувати, коли ось так різко міняєш напрямок своїх зацікавлень? Але можу впевнено сказати, що мені цікаво! Я справді не знаю, що буде далі і як воно все піде, але на цьому етапі я задоволена. 

Півтори години пролетіли швидко. Я вийшла задоволена, сповнена сил, енергії і бажання щось робити.

Далі хочу розповісти про наступний етап моїх занять. Одне з них було доволі математичне. Двійкова, вісімкова та шістнадцяткова системи чисел... Я ніколи не любила математику. 

Також ми потроху почали вчити лексику і змінні. Ну це вже ближче до мене і точно зрозуміліше. 

Ну а далі ми почали писати першу програму. І нехай вона страшенно проста і ніколи не вразить, але я її написала. Скільки щастя було тоді! 

Насправді, в мене було таке, що от зробила все майже правильно. Одну деталь не зробила і помилка. Охх... Я сиділа декілька хвилин і не могла зрозуміти, ну що ж не так. До речі, набагато важче знайти в Інтернеті потрібну інформацію з програмування, аніж з будь-чого іншого. А мій викладач вирішив, що треба нас навчити шукати вирішення помилок самим (за що я дуже вдячна) і сказав "погуглити". А я наївно думала, що так само просто знайду потрібну інформацію і тоді. 

Також ми ускладнювали наш простенький калькулятор. І навіть вчилися виявляти всякі баги, які можуть бути при використанні наших програм. 

І трошки фактів про програмістів у інфографіці від HeadHunter

Я ніколи не могла б подумати, що мені раптом стане цікаво сидіти і писати коди. А скільки радості, коли та програма працює! І якщо ще й працює так, як ти задумала. Ви собі просто не уявляєте. 

Я така рада, що все-таки наважилася піти на ці курси і пробувати себе у чомусь новому. І нехай це все зараз мені подобається лише тому, що це нове і незвідане. Але побачимо. 

З кожним новим заняттям ми все більше ускладнюємо матеріал і, відповідно, наші навички ростуть, а програми з найпростіших переростають у прості. Що також є прогресом. Зрештою те, що ми пишемо починає бути схожим на реальну програму, яка може хоч комусь згодитися. Ми вивчаємо багато цікавого: масиви, цикли, функції. Але уникнути великих квадратних очей таки не вийшло. 

Зрештою два тижні закінчилися і моя невелика подорож у світ кодів і програмування на цьому етапі теж завершилася. Тому час підбивати підсумки. 

Моя мета була дізнатися чи можливо мені без жодної технічної бази навчитися програмувати. Дива я звичайно не очікувала, але варто сказати, що ці курси дали мені багато знань і нових для мене навичок. Взагалі, все це відбувалося у дуже невимушеній і простій атмосфері, що дуже сприяло засвоєнню інформації та навчанню. Чи буду я продовжувати навчатися програмуванню? Думаю, що так! А також я знаю, що половина моєї групи вже обирають наступний курс, який буде їм до вподоби. Я зрозуміла, що не варто боятися пробувати себе у чомусь новому, навіть якщо це здається неймовірним і надскладним. Шукати себе можна завжди. Як і навчатися. 

Тому вдалого всім пошуку і до зустрічі на навчанні!

МАЙКЛ ЩУР: Майстер гумору

  «Гумор – це інструмент, який можна по різному використовувати, він не має особливої місії».

Усім відомий «канадський» журналіст Майкл Щур (Роман Вінтонів) відвідав стіни рідної альма-матер, факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Зустріч відбулась 13 лютого, серед гостей були присутні не тільки студенти Франкового університету, а й «журналісти» з УКУ. Так званий майстер-клас проходив у формі «запитань-відповідей», що створило невимушену та теплу атмосферу.  Таким чином спудеї отримали змогу дізнатись про все, що їх так цікавило: від різноманітних порад, до невеличких секретів у професії телевізійного журналіста, а також деякі подробиці із його життя.  

Виявляється, Роман ніколи не планував працювати у цій сфері, все вийшло випадково, його мріям про економічний факультет завадила відсутність можливості туди вступити.

Він завжди керується правилом: «Факти – священні, а коментарі – вільні!», що і стало його секретом успішності. Щодо поглядів на своє майбутнє Вінтонів відповідає так: «Зараз я хочу ще «похуліганити» і згодом перестати, надалі планую зайнятись серйозною журналістикою, можливо навіть економікою».

Про секрети телевізійника Майкл багато не говорив, порадив єдине: «Якщо вам це приносить задоволення і якщо вас це «пре», то продовжуйте в цьому дусі і займайтесь улюбленою справою», також додав, що головним правилом журналіста має бути власне усвідомлення того, що робиш, щоб не зашкодити ані репутації каналу та колективу, в якому працюєш, ані взагалі обличчю професії.  А от про різницю між образами Романа Вінтоніва та Майкла Щура висловився надто просто, каже що «все роблять вуса».

Звичайно, не можна було оминути і теми Майдану та сьогоднішнього стану в Україні. Він вважає, що та щирість, доброта і любов одне до одного, яка є на Майдані, не має обмежуватись тільки єдиним місцем, а мусить існувати на всіх вулицях у містах й у кожному будинку. «Майдан повинен мати дух, тільки тоді буде остаточна перемога», -стверджує журналіст.

Ну і на завершення, професор кафедри радіомовлення та телебачення Василь Лизанчук особисто подарував Роману збірник творів та публікацій, який видається на кафедрі, та висловився з повагою до діяльності свого вихованця і побажав сил та творчого натхнення у «цій нелегкій справі».

Насолоджувалася майстер-класом Сирота Катерина :)